Розділена династія

Василь Віталійович Шульгин, 1878–1876

Незаконний син Дмитра Піхно та Марії Шульгіної мріяв стати письменником, але під час революції 1905 року був втягнутий у політику. Виявивши себе обдарованим політичним організатором у Волинському краї, він був обраний до 2-ї, 3-ї та 4-ї Державних Дум. Критикуючи військові зусилля царського уряду, він був присутній при зреченні царя в 1917 році і згодом став лідером київського російського націоналістичного руху, святкуючи успіхи на кількох виборах. Під час громадянської війни він був радником генерала Денікіна у Білій армії.

Василь написав кілька мемуарів у еміграції в Чехословаччині, Франції та Югославії. У 1925–1926 роках він таємно подорожував до Радянського Союзу та опублікував звіт після своєї поїздки, який, однак, виявився підлаштованим ОГПУ. У 1944 році його заарештував СМЕРШ у Белграді, і він провів дванадцять років у радянській в’язниці. Після звільнення він став відомим «фоссилем» революційного періоду, з’являючись, серед іншого, у фільмі «Перед судом истории».

Яскрава постать, сповнена суперечностей — монархіст, який був присутній при зреченні монарха; демагог, який зневажав масову політику; антисеміт, який захищав єврея Бейліса — Василь нині найбільш відомий своїми добре написаними мемуарами періоду громадянської війни.

Vasilii Vital’evich Shul’gin, 1878-1876

The illegitimate son of Dmitrii Pikhno and Mariia Shul’gina wanted to become a writer but was drawn into politics during the 1905 revolution. Proving a gifted political organizer in the Volhynian countryside, he was elected to the 2nd, 3rd, and 4th State Dumas. A critic of the tsarist government’s war effort, he was present at the Tsar’s abdication in 1917 and subsequently became the leader of Kyiv’s Russian nationalist movement, celebrating successes in several elections. During the civil war, he was an advisor to general Denikin’s White Army. Vasilii wrote several memoirs in emigration in Czechoslovakia, France, and Yugoslavia. In 1925-1926, he traveled to the Soviet Union incognito and published a report after his trip, which however turned out to have been set up by the OGPU. In 1944, he was arrested by SMERSH in Belgrade and spent twelve years in a Soviet prison. After his release, he became a well-known “fossil” of the revolutionary period, appearing, among others in the film “Before History’s Judgment” (“Перед судом истории”). A colorful figure full of contradictions – a monarchist who attended the monarch’s abdication, a demagogue who scorned mass politics, an antisemite who defended the Jew Beilis – Vasilii is now best known for his well-written memoirs of the civil war period.

Олександр Якович Шульгин, 1889–1960

Син Якова та Любові Шульгиних, Олександр навчався антропології та історії в Санкт-Петербурзькому університеті, де також брав активну участь в українських студентських гуртках. У 1917 році він повернувся до Києва і став членом Центральної Ради. У другій половині того ж року він обіймав посаду генерального секретаря національностей Центральної Ради та долучився до розробки закону про національно-персональну автономію. На початку 1918 року він недовго був першим міністром закордонних справ незалежної України, а згодом — послом у Болгарії в умовах Брест-Литовської системи. Як один із небагатьох франкофільських українських політиків, він увійшов до складу української делегації на Паризькій мирній конференції, пізніше був делегатом УНР у Лізі Націй та кілька разів міністром закордонних справ УНР в екзилі. Крім того, працював істориком і публіцистом у Празі та Парижі. Після окупації Франції на короткий час був заарештований нацистами, а згодом помер у Парижі.

Oleksandr Iakovych Shul’hyn, 1889-1960

The son of Iakiv and Liubov Shul’hyn, Oleksandr studied anthropology and history at Saint Petersburg University, where he was also active in Ukrainian student circles. In 1917, he returned to Kyiv and became a member of the Central Rada. In the second half of the year, he served the Central Rada as General Secretary for the Nationalities and was involved with the elaboration of the law for national-personal autonomy. In early 1918, he was briefly independent Ukraine’s first foreign minister, later ambassador to Bulgaria under the Brest-Litovsk system. As one of the few Francophile Ukrainian politicians, he joined Ukraine’s delegation to the Paris peace conference, was later the UNR’s delegate to the League of Nations, and several times foreign minister of the UNR in exile. Moreover, he worked as a historian and publicist in Prague and Paris. Briefly imprisoned by the Nazis after the occupation of France, he ultimately died in Paris.

Катерина Григорівна Шульгина (Градовська), 1869–1934

Катерина була донькою ліберального журналіста Григорія Градовського та вийшла заміж за свого молодшого кузена Василя. Хоча шлюб був досить нещасливим, Катерина і Василь були успішними партнерами у журналістиці та політиці. Катерина почала публікувати політичні фейлетони під чоловічим псевдонімом «Олексій Єжов». Під час революції 1917 року вона була ключовою організаторкою російського націоналістичного руху, очолюваного її чоловіком Василем.

У еміграції в Празі вона написала цікаві мемуари про свою політичну діяльність, які були опубліковані посмертно у 2019 році. Після розлучення та втрати двох синів під час громадянської війни вона впала у депресію і покінчила життя самогубством у Белграді у 1934 році.

Ekaterina Grigor’evna Shul’gina (Gradovskaia), 1869-1934

Ekaterina was the daughter of the liberal journalist Grigorii Gradovskii and got married to her younger cousin Vasilii. Even though the marriage was rather unhappy, Ekaterina and Vasilii were successful partners in journalism and politics. Ekaterina began to publish political feuilletons under the male pseudonym “Aleksei Ezhov.” During the 1917 revolution, she was a key organizer for the Russian nationalist movement headed by her husband Vasilii. In exile in Prague, she wrote interesting memoirs of her political activities, which were posthumously published in 2019. Depressed after her divorce and the loss of two sons in the civil war, she committed suicide in Belgrade in 1934.

Марія Костянтинівна Шульгина (Попова), 1844-1883

Колишня студентка Віталія Шульгіна, вона вийшла за нього заміж у 1862 році. Після смерті Віталія протягом п’яти років була видавцем газети «Киевлянин».

Mariia Konstantinovna Shul’gina (Popova), 1844-1883

A former student of Vitalii Shul’gin’s, she got married to him in 1862. After Vitalii’s death, she was the publisher of Kievlianin for five years.

Віталій Якович Шульгин, 1822–1878

Історик Київського університету до 1862 року. Спочатку прихильник досить ліберальних поглядів, Віталій після польських повстань став консервативним монархістом і російським націоналістом. У 1864 році за підтримки генерал-губернатора він заснував газету «Киевлянин», перший номер якої проголошував: «Край цей – російський, російський, російський!» (Край этот – русский, русский, русский!). За чотирнадцять років редакторства Віталія «Киевлянин» завзято захищав «малоросійських» селян від польської шляхти, але також і від нібито експлуатації єврейськими торговцями. У середині 1870-х років Віталій та газета дедалі більше нападали на українофільський рух міста.

Vitalii Iakovlevich Shul’gin, 1822-1878

Historian at Kyiv University until 1862. Originally a man of rather liberal views, Vitalii turned to conservative monarchism and Russian nationalism after the Polish uprisings. In 1864, supported by the general-governor, he established the newspaper Kievlianin, whose first edition declared: “This region is Russian, Russian, Russian!” (Край этот – русский, русский, русский!). In the fourteen years of Vitalii’s editorship, Kievlianin fervently defended the “Little Russian” peasants against the Polish nobility, but also against the alleged exploitation by Jewish traders. In the mid-1870s, Vitalii and the newspaper increasingly attacked the city’s Ukrainophile movement.

Дмитро Іванович Піхно, 1853–1913

Син мірошника з Чигиринського повіту, він приїхав до Києва вивчати право та економіку. Успадкувавши справу Віталія Шульгіна, став редактором «Киевлянина» та чоловіком Марії, вдови Віталія. У наступні десятиліття Дмитро Піхно перетворив «Киевлянин» на авторитетну політико-економічну газету з монархічною, проросійською та рішуче антиреволюційною позицією. Також він став професором економіки Київського університету, де пропагував переваги дрібного землеволодіння, яке, на його думку, мало б бути корисним для «російського» селянства України. Крім того, він придбав кілька маєтків на Поділлі та Волині та провів місцеві економічні реформи. Після його рішучого протесту проти революції 1905 року цар призначив його членом Державної ради. Людина з високою соціальною мобільністю та «бажаними» політичними поглядами (попри нестандартне сімейне життя), Піхно помер у чині таємного радника.

Dmitrii Ivanovich Pikhno, 1853-1913

A miller’s son from Chyhyryn district, he came to Kyiv to study law and economics. He took over Vitalii Shul’gin’s heritage, becoming editor of Kievlianin and husband to Vitalii’s widow Mariia. In the following decades, Dmitrii Pikhno turned Kievlianin into a widely respected political-economic newspaper with a monarchist, pro-Russian, and strictly anti-revolutionary line. He also became a professor of economics at Kyiv University, where he propagated the virtues of small landownership, which would benefit Ukraine’s “Russian” peasantry. Moreover, he bought several landed estates in Podillia and Volhynia and enacted local economic reforms. After his vigorous protest against the 1905 revolution, the Tsar appointed him to the State Council. A man of great social mobility and “suitable” political views (despite his unconventional family life), Pikhno died in the rank of a Privy Councilor (Тайный советник).

Лідія Савівна Шульгина, уроджена Тартаковська (1897-1938)

Дослідниця української етнографії та керамології, вдова Володимира Шульгина, який загинув у бою під Крутами. Працюючи з 1921 року в Кабінеті антропології та етнології ім. Хведора Вовка при ВУАН, вона проводила експедиції для дослідження гончарської техніки в селі Бубнівка, досліджувала освітлювальні прилади селян, вивчала ткацькі верстати, прилади для добування воску, досліджувала етнографічні особливості бджільництва. Як завідувачка Етнографічного музею проводила роботу зі збирання та дослідження музейних колекцій.

Однак вже згодом в особистій анкеті мусила каятись у “відомій ідеалізації українського села”, звинувачувати сім’ю Шульгіних в українському націоналізмі, мусила скаржитись на “націоналістичне оточення” в Академії наук. Її слідча справа – гіркий документ епохи цькувань і самоцькувань, наклепів і самонаклепів. У 1933 році вперше заарештована. Вдруге заарештована в березні 1938 року і засуджена до розстрілу.

Lidiia Savivna Shul’hyna, née Tartakovska (1897–1938)

A researcher of Ukrainian ethnography and ceramics studies, she was the widow of Volodymyr Shul’hyn, who was killed in the Battle of Kruty. Beginning in 1921, she worked at the Khvedir Vovk Cabinet of Anthropology and Ethnology of the All-Ukrainian Academy of Sciences (VUAN), conducting field expeditions to study pottery techniques in the village of Bubnivka. She also researched traditional peasant lighting devices, weaving looms, wax-extracting tools, and the ethnographic specifics of beekeeping. As head of the Ethnographic Museum, she led the collection and study of museum artifacts.

Later, however, in personal questionnaires, she was forced to “repent for the well-known idealization of the Ukrainian village,” accuse the Shul’hyn family of Ukrainian nationalism, and complain about the “nationalist environment” within the Academy of Sciences. Her investigation file stands as a bitter testimony to an era of harassment and self-harassment, slander and self-slander. In 1933 she was arrested for the first time. Arrested again in March 1938, she was sentenced to death.

Володимир Якович Шульгин, 1894–1918

Брат Надії та Олександра, Володимир навчався на природничому факультеті Київського університету та брав активну участь в українському студентському русі. У січні 1918 року він загинув у бою під Крутами як боєць Українського студентського куреня.

Volodymyr Iakovych Shul’hyn, 1894-1918

Nadiia’s and Oleksandr’s brother Volodymyr studied natural sciences at Kyiv University and was active in the Ukrainian student movement. In January 1918, he died at the battle of Kruty as a member of the Ukrainian student battalion.

Любов Миколаївна Шульгіна (Устимович), 1865–1945

Донька дворянина та колишньої кріпачки з Полтавської губернії, Любов із юних літ цікавилася соціалістичними ідеями. Після одруження з Яковом Шульгіним вона взяла на себе завдання виховання дітей у національному дусі, навчаючи їх української літератури та історії. На відміну від чоловіка та багатьох українофілів-чоловіків, вона була носійкою української мови від народження. Під час революції 1917 року викладала в одному з перших українських дитячих садків міста.

Liubov Mykolaivna Shul’hyna (Ustymovych), 1865-1945

The daughter of a nobleman and a formerly enserfed peasant from Poltava province, Liubov was interested in socialist ideas from a young age. After her marriage to Iakiv Shul’hyn, she took on the task of educating the children in a national spirit, teaching them Ukrainian literature and history. Unlike her husband and many male Ukrainophiles, she was a native speaker of Ukrainian. During the 1917 revolution, she taught at one of the city’s first Ukrainian kindergartens.

Надія Яківна Іщук (Шульгина), 1888–1979

Старша донька Якова та Любові Шульгиних, Надія Шульгина вивчала математику в Санкт-Петербурзі. У 1917 році викладала математику в гімназії імені Тараса Шевченка; крім того, брала участь у роботі комісії з вироблення української математичної термінології та була авторкою підручника з математики. Міжвоєнний період провела в польському Рівному, а після Другої світової війни емігрувала до США.

Nadiia Iakivna Ishchuk (Shul’hyna), 1888-1979

The eldest daughter of Iakiv and Liubov Shul’hyn, Nadiia Shul’hyna studied mathematics in Saint Petersburg. In 1917, she taught mathematics at the Taras Shevchenko gymnasium; moreover, she joined a commission to elaborate Ukrainian mathematical terminology and authored a mathematics textbook. She spent the interwar period in Polish-ruled Rivne before emigrating to the United States after World War II.

Яків Миколайович Шульгин, 1851–1911

Син Миколи Шульгина, брата Віталія Шульгина, Яків здобув освіту під керівництвом свого консервативного дядька. Однак в університеті зазнав впливу українофільських істориків Драгоманова та Антоновича й сам перейшов на позиції українофільства та народництва. Провівши певний час за кордоном, у 1878 році був заарештований в Одесі та засланий до Сибіру. Після повернення в Україну 1883 року працював істориком, досліджуючи історію гайдамаччини. Після численних прохань до поліції та міністерства йому нарешті дозволили викладати російську літературу в київській гімназії. Водночас він залишався активістом українофільської Старої громади.

Iakiv Mykolaiovych Shul’hyn, 1851-1911

The son of Vitalii Shul’gin’s brother Nikolai, Iakiv was educated by his conservative uncle. At university, however, he was impressed by the Ukrainophile historians Drahomanov and Antonovych and himself turned to Ukrainianophilism and narodnytstvo. Having spent some time abroad, he was arrested in Odesa in 1878 and sent to exile in Siberia. After his return to Ukraine in 1883, he worked as a historian, studying the history of the haidamaks. After many petitions to the police and the ministry, he was finally allowed to teach Russian literature at a Kyiv gymnasium. At the same time, he remained an activist in the Ukrainophile Old Hromada.